Міська ідентичність


Регіональна, міська, локальна ідентичність – одна з важливих проблем у сучасних урбаністичних студіях. Як людина ідентифікує себе в життєвому просторі? Наскільки міцний зв'язок відчуває зі своїм містом, районом, вулицею? Як формуються традиції та моделі поведінки людей у певній місцевості і чому виникає така локальна звичаєва специфіка? У яких відношеннях перебувають ідентичності міська та етнонаціональна, мовна, культурна, релігійна, професійна, вікова? Надзвичайно складна й захоплива проблематика досліджень!

Усі райони Запоріжжя мають свої особливі соціальні дискурсивні практики, свої милі традиції. Як, приміром, ретро-вечори в ДК Кірова. Або ж щаслива звичка літних людей танцювати парами просто неба в парку імені Гагаріна на «Космосі». Такі місцеві традиції – спосіб збереження колективної пам'яті про певну історичну добу. Це пов'язане з фрактальними структурами фіксації пам'яті в міському середовищі.

Цікаво, як відчувають свою локальну ідентичність сучасні мешканці колишнього Соцміста (Шостого селища)? І наскільки важлива для них історія їхнього району?
У чому секрет ніжних почуттів мешканців Хортицького району до рідної Бабурки?
І чому запоріжці, які в дитинстві ходили до СШ № 82, у дорослому віці також об'єднані теплими почуттями до історії своєї школи, рідних вулиць і культури менонітів Запоріжжя?

Наші студенти переживають справжній «вау-ефект», коли дізнаються вражаючі подробиці з історії рідної вулиці чи району, а потім захоплено розповідають про свої відкриття!

Історія вулиць і районів


Ганна Тронь пише у своєму блозі (2012) про рідну вулицю Героїв Сталінграда (тепер – вулиця Шкільна):

«Я живу на вулиці Героїв Сталінграда в Жовтневому районі поблизу Малого ринку. Зараз важко уявити, що колись на місці асфальтових річок і багатоповерхівок була зовсім інша місцевість, яка називалась Невінчаний куток, а потім Солдатська слобода (саме на місці Малого ринку, неподалік якого мій будинок). Та починається моя вулиця не звідти.

Якщо їхати дамбою в бік площі Пушкіна, то поворот праворуч від пам'ятника Тривожній Молодості, який багатьом відомий як Фантомас, відкриває дорогу на вулицю Героїв Сталінграда. Чесно кажучи, в дитинстві суворе обличчя того кам'яного велетня, що вдивлявся в бік заводів, де працював мій тато, наводило на мене неабиякий страх.

Вулиця Героїв Сталінграда раніше називалася Бурсацька, Валова та Шкільна. Роком заснування першої школи можна вважати 1918 рік. Одноповерхова будівля була розташована по вулиці Матроській, 1, якої зараз, майже сто років по тому, не існує. Сьогодні це місце між вулицями Запорізькою та Українською, власне мій квартал…

...У будинку номер 15, що причаївся від головної дороги у дворах, колись мешкав Леонід Жаботинський – найсильніша людина планети. А на іншому боці вулиці на другому поверсі дев'ятиповерхівки жила сім'я народного артиста України, запорізького актора театру ім. Магара Олександра Гапона. А зовсім поруч «сусідила» Ольга Сумська…»

Хочете побачити, як виглядала ця вулиця майже п'ятдесят років тому?
Ось фотографії 1968–1969 років із сімейного архіву Ані:
«На першому фото – моя мама з друзями на Шкільній вулиці, на другому і третьому – моя мама з моєю бабусею на перехресті Шкільної та Української».

І сучасні фото цієї вулиці. Як змінився міський простір! Дерева виросли, разом із дітьми та внуками…

(До речі, крім цього блогу, про свої захоплення Аня розповідає тепер ще й у тревелогу: волонтерство, мандрівки, цікаві дорожні нариси – різні місця України, Болгарія, Польща, Литва, Туреччина, Непал… Круто!)

А ці фотографії я додам від себе. Ганнина група, моя улюблена. Автори багатьох студентських проектів на цьому навчальному сайті. Вітаю вас, мої хороші:) Скучаю за вами!

Описуючи Верхню Хортицю – район, просякнутий духом століть, який залишив нам щедрі спогади щонайменше про три історичні епохи (епохи скіфів, козаків та менонітів), – докладно розповідаючи про культурну спадщину менонітів, про славетний Запорозький дуб та Великий Курган (Могилу кохання), Павло Шустряков (2012) робить висновок:

«Верхня Хортиця проносить нас крізь століття історії. Вона є суцільним музейним комплексом, розказує нам та дає можливість побачити, доторкнутись до людських мрій, злетів і трагедій. Цілий район міста дає змогу відчути дух, який не передасть жоден із підручників історії. Верхня Хортиця демонструє нам призначення історії: вказує на помилки та ставить приклад для наслідування. Та чи зробимо ми колись належних висновків?»

На основі матеріалів Музею історії та розвитку Запорізького національного університету були підготовлені роботи студентів:

презентація Світлани Міщенко «Університетське містечко ЗНУ: подорож крізь десятиліття» (2015);
слайд-шоу Олі Іотової та Даші Зирянової «Історія навчальних корпусів ЗНУ» (2015).

Назви вулиць і районів міста


Важливий аспект міської ідентифікації – назви вулиць і районів міста. Із цими топонімами ми зростаємо, будуємо своє життя та мріємо про майбутнє. У проекті (2015), присвяченому історії формування міської топонімії, Ернест Ромалійський зауважує: «Ми живемо не обабіч дороги з розкиданими по краях будівлями, а серед трохи призабутої історії, розбитої на численні осколки…»

Назви вулиць міста нині становлять об'єкт пильної уваги істориків, мовознавців, журналістів та фахівців з теорії комунікації. Потреба перейменування вулиць і районів, у загальному руслі процесів декомунізації, зростала разом із самоусвідомленням українства. Про це писала, зокрема, доцент кафедри теорії комунікації ЗНУ Ганна Олександрівна Полякова. Її публікація на «Порогах» (2014) спрямована проти ідеологем радянського минулого, закарбованих у назвах вулиць, що фактично формувало оточення тоталітарної пропаганди.
Проте завершення статті – оптимістичне: «На останок про хороше. Але погляньте, як його мало, в порівнянні з попередніми шламовими й абразивними. Окрім легендарної вулиці Зарічної, все-таки є в нас Каштанова, Кедрова й Соснова, Квітуча й Квіткова, Яблучна й Ягідна (як не згадати безсмертний хіт Антонова)! Є Дружна й Гостинна, Казкова, Щаслива та Чарівна, Чудова, Малахітова й Бурштинова, Патріотична й Доблесна, Міцна, Слави і Правди! Підіймається настрій та з'являється атмосфера свята від назв вулиць Новорічна й Зимова!!! Як по-домашньому звучить: «Тихий провулок, Чистий провулок»… Виходить, можемо створювати «нормальні» назви!»

(Не можу не згадати при цьому й чудовий матеріал про назви запорізьких вулиць на сайті «Ретро Запоріжжя»).

Про історичні зміни в назвах вулиць нашого міста, про необхідність перейменування, думки науковців із цього приводу та «прагнення змін, які творять історію» ідеться в сюжеті «Історія вулиць Запоріжжя» (2014), підготовленому Маріам Аракелян разом з оператором Ярославом Бардаковим для телеканалу «Вільний простір».

Зростання національної самосвідомості мало яскравий вияв у патріотичному візуальному дискурсі, який розгорнувся в соціокультурному просторі українських міст і сіл під час Революції Гідності та протидії зовнішній агресії. Ці візуальні дискурсивні практики вибудовувалися за законами самоорганізації та мали у своїй основі переконливо виражений фрактальний принцип, коли частина виступає носієм інформації про ціле, що засвідчує процеси саморозгортання в системі. Роль національних символів (Державного Герба і Прапора, традиційних народних вишиванок) як соціокультурних патернів, які пронизують усі структурні рівні системи, розглянуто в моєму дослідженні «Візуальні фрактали національної самоорганізації в добу Революції Гідності» (2014), представленому на міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Діалог мов – діалог культур. Україна і світ» (Інститут слов'янської філології Університету Людвіга-Максиміліана, Мюнхен, 2014),
а також у презентації «Revolution of Dignity in Ukraine: Visual Fractals of National Self-organization», яку я використовувала під час читання лекцій у зарубіжних університетах (Туреччина, 2015 та Румунія, 2016).

У загальному процесі суспільно-політичного оновлення увага громади прикута й до офіційної символіки міста Запоріжжя.
Маріам Аракелян підготувала для телеканалу «Вільний простір» матеріал «Яким буде герб Запоріжжя» (2014) – огляд дискусій навколо герба нашого міста, думок громадських діячів.

Для того, щоб кваліфіковано оцінити таку важливу символічну річ, як прапор міста, варто, вочевидь, ознайомитися й зі світовим досвідом у цій сфері. Пропоную вам подивитися яскраву лекцію у форматі TED радіожурналіста Романа Марса, який веде цикл програм, присвячених проблемам дизайну (вже інтригує, чи не так?).
Отже, епізод його радіошоу «99% Invisible». Дивіться й знаходьте відповіді на запитання:

• Яка наука вивчає символіку й дизайн прапорів?
• Чому прапор міста Чикаго – бездоганний з погляду цієї науки, а прапор Сан-Франциско категорично не витримує критики? І як прапор Сан-Франциско можна вдосконалити?
• Які основні принципи хорошого дизайну прапорів?
• У який спосіб прапор міста може сприяти розв'язанню життєво важливих проблем людей?

Неформальні номінації, народна топонімія Запоріжжя


Поряд із загальноприйнятими назвами та офіційною символікою, міська ідентичність формується також і неформальними номінаціями різних міських локацій. У цих народних топонімах розкриває себе вільна творчість, жива душа міської спільноти.

Анна Павленко, Валерія Маширо, Аліна Швидко у своєму дослідженні (2013) розповідають про неформальні молодіжні рухи та народну топонімію Запоріжжя, про близькі неформалам назви «Орбіта» і «Революція», про «Маленький Париж» і сучасний «Подоконник», про «БШ» і рідну «Гліночку»… А також про Пам'ятник загиблому туалету (як ключовий культовий образ) і пам'ятник Фантомасу, про Бомбей, Багдад і Каліфорнію в Запоріжжі… Знайомтесь у презентаціях «Знакові місця в «неформальному» житті міста» та «Народна топонімія Запоріжжя». Старі фотографії на фоні сучасних краєвидів найулюбленіших місць – у презентації «Минуле і теперішнє міста Z».

(А тим із вас, дорогі мої студенти, хто зацікавлений у продовженні досліджень неформальної топонімії, раджу обов'язково прочитати матеріал історика Бориса Артемова на «Ретро Запоріжжя», свого часу надрукований у газеті «МІГ», – «САГА О ПРОСПЕКТЕ или от Гапкинштрассе и Пижон-стрит к Броду через Вознесенку…»)