Увага до архітектурного надбання міста – це спосіб осягнення історичного, соціального та культурного досвіду народу, шлях до усвідомлення суспільством наступності, спадковості традицій та культурних епох.

Новий 2017 рік ми зустріли з календарем, який підготувала Лілія Цемеринова. Зустріли з побажанням, щоб стіни рідного міста – і визначні споруди, і звичайні оселі – берегли тепло людських доль та розповідали й надалі дивовижні історії. Щоб усе було своєчасно і неодмінно мало продовження, як передбачене самою циклічною природою календаря!

Перебування менонітів на нашій землі – одна з дивовижних сторінок історії. Незвичайна архітектура споруд, розвиток промисловості, висока культура землеробства й тваринництва… Свого часу вони зробили дуже багато для економічного зростання краю. Однак архітектурний спадок менонітів – мабуть, найбільш «відчутний» і «очевидний» для сучасних запоріжців і гостей міста.

Поліна Король підготувала презентацію (2015) про історію менонітів у нашому краї та відлуння цієї культури в сьогоденні.
Катя Мільчева у своїй роботі (2014) розповідає про культурну, економічну, просвітницьку спадщину менонітів та її краєзнавчу цінність. Цікаво також про «сентиментальний, або ностальгійний, туризм».

Ганна Пудлик та Юлія Полоз у своєму проекті «Незвідане Запоріжжя» (2016) проводять відеоекскурсію місцями колишніх менонітських поселень, кадрами кінохронік та старих фото. Запрошую до перегляду!

Віталіна Бистрицька розповідає історію свого села в презентації та слайд-шоу «Німці-меноніти в Запорізькій області» (2014).

Знаходити інформацію ви можете в бібліотеках і архівах, в інтернет-ресурсах. Але найцікавіше – у розповідях людей, на екскурсіях, де ви відчуваєте живий емоційний зв'язок із місцем, розумієте, які багаті нашарування історичної пам'яті зберігає наше місто.

Екскурсію «Історія Верхньої Хортиці в сім'ях і долях менонітів» (червень 2018) проводить Віктор Олегович Пеннер, нащадок менонітів і найбільший знавець їхньої історії.

Конструктивізм: «пролетарська» естетика і практика «індустріального побуту» в архітектурному дискурсі Запоріжжя


Запоріжжя має унікальне архітектурне надбання в стилі конструктивізму, яке необхідно досліджувати й зберігати, пояснювати його історичну цінність мешканцям і гостям міста.

Конструктивізм – напрям авангардного мистецтва 1920–1930‑х років. Це було «мистецтво на службі у виробництва». Стрімко, протягом трьох років (1929–1932), у Запоріжжі зросло збудоване Соцмісто. Архітектори проектували будинки «усуспільненого побуту», вільно експериментували, намагаючись створити новий життєвий простір для «ідеального суспільства». Тисячі будівельників працювали, підганяючи час.
Саме так, як звучало у Володимира Маяковського:

Ось який вигляд сьогодні мають найвідоміші будівлі Соцміста (Шостого селища) в Запоріжжі.

У роботі Альони Воробйової, Олени Русінової, Даші Сімутіної «Діалог з містом. Шосте селище» (2015) ідеться про культурну цінність запорізького Соцміста, його сучасне відлуння та значущість – на світовому рівні!
Звучать коментарі фахівців: журналіста і краєзнавця Романа Акбаша, арт-консультанта галереї «Lenin» Наталії Лобач.

Романтика великого будівництва, мрії молодих архітекторів та їхні сміливі експерименти, діалог модернізму й класики, конструктивізму й сталінського ампіру в цілісному дискурсі архітектури Соцміста – про це розповідає Наталія Лобач, менеджерка Арт-резиденції «Конструктивізм» та галереї Barannik, – у розмові (2017) з нашою магістранткою Катериною Майбородою. Пізнавальний матеріал «Сталінський експеримент: гуляємо Соцмістом – найбільшим музеєм Запоріжжя» Катя підготувала для сайту міста Запоріжжя 061.ua. Запам'ятаються й талановиті фото, зроблені В'ячеславом Чиженком.
Це певна система розташування будівель, певний механізм Соцміста, у якому людина потрапляла до садочка, потім до школи, потім за необхідності до лікарні – і на роботу. Тобто всюди вона рухалася за якимось маршрутом – це був великий «завод»... – розповідає Наталія Лобач.

Мар'яна Терещенко в розмові (2012) з Юрієм Баранником, директором арт-галереї «Lenin», обговорює значення Запоріжжя як центру світової архітектурної спадщини 1920–1930‑х років у стилі конструктивізму, а також перспективи створення в нашому місті музею просто неба.

«До нас у галерею приїздили архітектори з Німеччини, Франції… – розповідає директор. – Вони говорили, що вивчали конструктивізм на прикладі Запоріжжя. «Шосте селище», проспект Металургів подаються викладачами в архітектурних академіях в обов'язковій програмі. Вони є в усіх енциклопедіях. Усі архітектори світу знають «Шосте селище», а деякі запоріжці не знають. «Шосте селище», за словами Юрія Баранника, чекає на свою чергу у визнанні ЮНЕСКО».

Про історико-культурну цінність експериментальної післяжовтневої естетики, про сучасний проект створення музею конструктивізму в одному з парків Запоріжжя та потенціал цього проекту для культурного й туристичного розвитку міста читаймо докладніше в інтерв'ю для газети «Запорозька Січ» «Будет ли в Запорожье музей конструктивизма под открытым небом?».

На початку 1930‑х років відбувається перехід від суворої та аскетичної парадигми конструктивізму до нового архітектурного стилю – «сталінського ампіру». Сталінський неокласицизм відзначався ідеологічністю та монументалізмом. При цьому пишні форми тоталітарного бароко, палацова естетика, архітектурна розкіш і надлишковість стали вважатися цілком «пролетарськими»!

Олександра Павлова у своїй презентації (2015) зосереджує увагу на засобах впливу «сталінської архітектури» на людину, метафоричності архітектури та іконізації радянських міфологем в архітектурному оздобленні. Розглядає особливе ритуальне призначення «сталінського ампіру» та його роль провідника партійної ідеології.

Отже, дослідники зазначають, що архітектура періоду тоталітаризму була спрямована на те, щоб мінімізувати роль простої людини в радянській державі. Вагомість і розкіш будівель тяжіла над людиною, робила її непомітною й далеко не такою значущою, як монументальні будівлі.

Однак варто подумати, де ж більшою мірою була знеособлена людина – в комунікаційному середовищі «сталінського ампіру», з його могутністю, величчю та фундаменталістською естетикою? Чи пізніше, в типових «хрущовських» будинках – утіленні негативної естетики та відвертого соціального мінімалізму людських потреб?

Особливою любов'ю запоріжців оточені вежі, виконані в стилі арт-деко. Їхня аристократична стриманість, витонченість і стрункість увиразнюють архітектурне багатство міста.
Кожна з них зберігає неповторну історію свого життя, акцентує перспективу й ритм вулиці, організовує навколо себе міський простір, надаючи йому більше світла, піднесеності й поетичності.

Наші студенти дізналися та розповідають багато цікавих фактів про міські вежі:

• про те, як вирівнювали «Пізанську» вежу на перехресті проспектів Соборного та Металургів і як на ній пізніше з'явився бельведер;
• про те, що будинок із вежею на перетині вулиці Перемоги та бульвару Шевченка свого часу зводили полонені німці. І хоч тепер не дозволено вибиратися на цю вежу, але «з неї, з цього бельведеру, видно велику територію Запорізької області мало не до Енергодару»;
• про «будинок Коксохіму» – ключову споруду всього Соцміста. Про те, як важко було після війни знайти 250 тонн металу для каркасу 47‑метрової вежі. І про ромашку любові, що колись була на ній…
• про вежу на проспекті Моторобудівників – серце Шевченківського району;
• про найближчі до Дніпрогесу вежі на початку Соборного проспекту – «ворота міста», – які так і не дочекалися своєї окраси-завершення…

Про їхній туристичний і рекреаційний потенціал для майбутнього.
Про архітекторів веж і мешканців цих будинків, історії, реальні й містичні, таємниці, любов і трепетні почуття людей…

І ще – кілька фотографій, які стали здобутком наших студентів.

Доля окремих споруд


Наші студенти підготували дослідження про історію церков Олександрівська – Запоріжжя, історію будинків Лещинського і Мінаєва, будівель театру Магара та обласної філармонії, цирку та Славутич-Арени… Особлива увага – до історії будівництва та повоєнного відновлення Дніпрогесу. А також до однієї з найбільш незвичайних споруд міста – знаменитого Круглого будинку.

Найважливіше те, що студенти і випускники журфаку ЗНУ переймаються долею цих споруд, прагнуть допомогти їх збереженню. Так, значний відгук запоріжців мала публікація нашого випускника Геннадія Матвієнка «Некультурное наследие – как уничтожают архитектуру Запорожья» в інтернет-виданні «Вся Власть» (серпень 2016) – про архітектурну цінність будинку № 228 на проспекті Соборному, про ганебне руйнування частини його фасаду заповзятливим власником та пошук шляхів протидії такому новітньому варварству.