5 квітня 2017 року на факультеті журналістики відбувся круглий стіл «Інтернет-безпека дітей та молоді: сучасні виклики, суспільний діалог» (програма заходу). Учасники круглого столу – студенти і викладачі факультету журналістики ЗНУ, запрошені гості – фахівці з медіаосвіти, медіапсихології, прав дітей та молоді в інтернеті.

Віктор Костюк (головний медіапедагог нашого факультету) ставить питання принципово: Хто в домі головний: батьки чи комп'ютер?
Наталія Габор (шановна гостя зі Львівського національного університету імені Івана Франка, доцент кафедри нових медій) першочерговим завданням уважає налагодження взаємодії батьків та дітей у формуванні безпечного середовища інтернет-спілкування.

Намагаємось розібратися: чи впевнені студенти, що вони є цілком самостійними та незалежними у своїх мандрах Мережею?

Віктор Немчин (заступник завідувача науково-методичного центру департаменту освіти і науки Запорізької міської ради) наводить переконливі дані щодо впливу інтернет-трафіку на людську свідомість та підсвідомість. Наголошує на важливості рефлексивних механізмів захисту користувача, психологічної грамотності як основи безпечного спілкування в соціальних мережах.
Сергій Іванов (доцент кафедри інформатики та інформаційних технологій в освіті Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти) представляє підхід з позицій медіафілософії і говорить про інтернет як чинник формування суб'єктивної реальності.
Лариса Головко (провідний бібліотекар Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва) наголошує, що всі проблеми реального та віртуального світів найкраще розв'язувати офлайн – у справжньому живому спілкуванні.
Антоніна Міщук (учитель біології Запорізького колегіуму № 98) ділиться досвідом інтегрованої медіаосвіти й вивчення улюбленого шкільного предмета з використанням цифрових технологій.

Тема для розмови суперактуальна. Розуміємо, що окреслена проблематика обов'язково матиме продовження в наших фахових дискусіях, в обговоренні зі студентською аудиторією, спілкуванні зі школярами під час реалізації медіаосвітніх проектів факультету.


Фото: Ілона Давиденкова

26 жовтня 2016. Переможний фінальний акорд Другого міжнародного фестивалю «Запорізька книжкова толока»: Оксана Забужко в Запорізькому національному університеті.
Презентація її нової книги «І знов я влізаю в танк…»

Прес-конференція в ЗНУ. Оксана Забужко:
«Запорізька книжкова толока» несподівано вирвалася в авангард культурних подій, стала третім за значенням в Україні літературним фестивалем. Видавці й письменники прагнуть їхати до Запоріжжя».

Далі – творча зустріч у великій лекційній аудиторії ЗНУ зі студентами та викладачами. Слухати письменницю й громадську діячку довелося спочатку в складних умовах телевізійно-журналістської облоги. Потім розвиднилося. Однак багатьом довелося слухати стоячи впродовж двох годин.

Тема нової книги публіцистики Оксани Забужко – письменник в інформаційних війнах ХХІ століття.
Це вибрані тексти 2012–2016: Статті, есе, інтерв'ю, спогади.

Поради студентам, як розібратися в складній ситуації інформаційної агресії. Must read, на думку пані Оксани, – «посібники» з інформаційної війни та способів протистояння агресії: читайте Пітера Померанцева, читайте Віктора Клемперера («Язык Третьего рейха»). Вони допоможуть зрозуміти новий тоталітаризм у Росії, з його «гротесковою постановочністю», той новий тоталітаризм, «який примудрився схрестити Лубянку з Голівудом».

Сучасний центральноєвропейський роман як тренд представлений творами «Срда співає в сутінках, на Трійцю» Міленка Єрґовича, боснійського й хорватського воєнного письменника, журналіста, а також «Музеєм покинутих секретів» Оксани Забужко – епосом сучасної України, родиною сагою трьох поколінь. Об'єднує ці дві книги й особливий мотив проникливості письменника, його загостреного відчуття глибинної суті подій, що стає основою передчуття майбутнього. Відчуття на рівні інтуїції («Як той пес у творі Міленка Єрґовича, який ще перед війною почав рити схрон…») – «Вже у 2009 році я відчувала запах війни…»

Письменник, як людина відповідальна за «виробництво мови, виробництво смислів», мусить усе помічати, його завдання – «соціальна діагностика». Саме на цьому шляху письменниця викриває «ефект розтління», що простежується зокрема й в історії Оксани Макар (згадуймо Миколаїв, 2012), у згодом виявлених пабліках тих самих злочинців у мережі ВКонтакте, з танчиками «Руського міра» включно. То було зародження образу нинішнього «ополченця» з притаманним йому відчуттям «вседозволеності».

Ще з початку 2000‑х років спостерігається потужна інформаційна окупація – як кваліфікує це явище Оксана Забужко – українських медіа, із «втюхуванням образів російських ментов і совєтських чекістов». «Упродовж 15 років силоміць були розлучені виробники української інформаційної продукції та масова аудиторія», – констатує пані Оксана, позитивно оцінюючи при цьому сам факт першої екранізації сучасного українського роману.

«За час війни українське суспільство дуже подорослішало…»

У нас формується громадянське суспільство, яке «компенсує функції дисфункційної держави». Саме громадяни гуртом одягнули й спорядили військо. І контроль за національною безпекою теж здійснюється громадянами, у соцмережах передусім (як у випадку з тим студентом, що жбурнув був торт, нібито відстоюючи право студентів на стипендію. Характерна реакція в мережах, із розпізнаванням суті речей: «Бідний студент з'їв би той торт…»). І саме завдяки громадянському суспільству вісім областей «прогнозіруємой Новороссії» не вийшли з хлібом-сіллю зустрічати окупантів –інформаційна окупація не спрацювала!

«З паризького щоденника: До 20‑ліття «Польових досліджень з українського сексу»:

Читаймо, думаймо, дорослішаймо, дорогі студенти!