Чи всі запоріжці, які мешкають на вулиці Якова Новицького, знають, чиїм ім'ям названа ця вулиця? Що зробив цей чоловік для нашого краю, як склалася його доля після Жовтневої революції? І де в Запоріжжі знаходиться 120‑літній дуб Якова Новицького?

Чи багато із запоріжців знають про легендарного генерала Василя Петрова – єдиного в історії воїна, який без обох рук захищав Вітчизну на полі бою?
Навесні 1945 року 22‑річний гвардії майор, не маючи обох рук, командував винищувально-протитанковим артполком, утримуючи плацдарм на західному березі Одера, за що був удостоєний другої «Золотої Зірки» Героя.

Знання про наших видатних земляків (як про тих, чиє життя вже належить історії, так і про наших сучасників), уміння шанувати здобутки людей, по-справжньому відданих своїй справі, – важливий складник нашої ідентичності. Це необхідне для нас, для нашої з вами самоповаги.

Одна з публікацій Наді Бурдей «Рятуючи життя – даруючи серця» (2012) була присвячена «запорізькому Гіппократу» – Олександру Семеновичу Никоненку. Дивовижно, скільки цей чоловік зробив для нашої області та для української медицини загалом!

Засновник Запорізького центру трансплантації і хронічного гемодіалізу, засновник серцевої хірургії в Запорізькому регіоні.
Видатний вчений-хірург і блискучий педагог.
Академік Національної академії медичних наук України, член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії, заслужений діяч науки і техніки України.

Високий рівень медичної науки в Запоріжжі добре відомий усій Україні, особливо людям, які потребують висококваліфікованого лікування і задля цього приїжджають до нашого міста.
Важливо, щоб і звичайні містяни теж більше знали про історію та сучасні досягнення видатних запорізьких лікарів.

Ми мусимо зберігати вдячну пам'ять про таких людей, як Ольга Джигурда – фронтовий медик, заслужений лікар України, кавалер орденів Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ ступеня та шести медалей, почесний громадянин Запоріжжя.

Вона була військовим лікарем на Чорноморському флоті (1941–1949). Під час війни – лікар у підземному партизанському госпіталі катакомб Севастополя, потім на плавучому госпіталі-теплоході «Абхазія», у численних фронтових госпіталях. Після війни – самовідданий лікар-фтизіатр у Запоріжжі (аж до самої пенсії у 80 років!), за що їй безмежно вдячні люди.

Ще один її талант – письменницький – утілений у трьох повістях: «Теплоход «Кахетия», «Подземный госпиталь», «Тыловые будни». Дивовижна за своєю правдивістю й силою впливу документальна проза про вивезення поранених із Севастополя 1941 року, про службу в госпіталях на Кавказі та потім повернення у звільнений Севастополь…

Утім, чи багато з мешканців Запоріжжя знають про талановитих письменників-земляків? Якова Баша, Олексія Цвєткова, Володимира Войновича…

Особливо вражають вірші й доля нашої землячки Марини Брацило, життя якої так передчасно й трагічно обірвалося. Мудрі й трепетні рядки її поезій. Вірші неймовірної душевної чистоти і свободи, висоти пташиного польоту. З них віють свіжі вітри Хортиці…

Наша земля пронизана поезією й музикою…

Чи багато запоріжців знають історію про те, як Леонід Утьосов у старому Олександрівську зустрів кохання всього свого життя?

І чи знають, що в нашому місті народився Олександр Цфасман – один з родоначальників радянського джазу?

Що видатна оперна співачка-сопрано Марія Сокіл-Рудницька родом із села Жеребець, поблизу Оріхова?

А один з авторів популярної пісні «Под музыку Вивальди» – наш земляк Віктор Берковський, бард і композитор, виконавець авторської пісні? Автор більше двохсот пісень. І разом з тим вчений-металург, кандидат технічних наук, професор.

Запоріжці мають знати й про світові спортивні вершини, підкорені нашими земляками.

Про спортивні злети й трагічну долю легкоатлета Володимира Ященка – рекордсмена світу, чемпіона Європи (читайте Гений чистой высоты).

Про «Золото» Олімпійських ігор борця Якова Пункіна, важкоатлета Леоніда Жаботинського, гандболістки Валентини Лутаєвої… (читаймо про це докладніше: Олимпийские боги Запорожья).

Про олімпійське «срібло» Дениса Силантьєва і «бронзу» Олени Жупіної.
Про багатьох інших видатних спортсменів.

Згадані імена – лише початок переліку видатних запоріжців.

Дорогі мої студенти, придивіться до цієї теми досліджень уважніше, будь ласка. Це один із найшляхетніших напрямів формування громадської думки та виховання суспільства.

Хто краще, ніж журналісти, рекламісти й видавці, зможе розповісти сучасникам про видатних земляків і про те, те, що вони зробили у своєму житті? Хто, як не ви, зможе популяризувати ці визначні досягнення?
Щоб люди знали й цінували. Тоді житиме й наша колективна пам'ять, тоді ми зможемо будувати справедливе і вдячне суспільство.

Тоді, мабуть, менше буде таких речей, які ми, на жаль, спостерігаємо сьогодні.

7 грудня 2011 року Роман Акбаш розмістив на «Ретро Запоріжжя» хороший матеріал про Ольгу Джигурду – розповідь про справжнє подвижництво лікаря й письменниці.

«Дом, где жила Ольга Джигурда, найти не трудно. Любители прогулок от «Ретро Запорожья» его, конечно же, видели. На одном из необычных домов-близнецов на проезде Дружном в 6 поселке висит мемориальная доска.
На ней барельеф женщины в погонах и текст «В этом доме жила писательница-фронтовик, заслуженный врач Украины Джигурда Ольга Петровна». «Помнят, значит», – можно подумать с гордостью. Помнят, да только не всегда как следует. Например, десять лет назад какие-то уроды сняли с мемориальной доски корабль из драгметалла. На его месте до сих пор только отверстия. Или вот еще – к моему личному огромному сожалению, одна из запорожских газет как-то написала об Ольге Петровне так: «Мать Никиты Джигурды». Стыдно...»

Свою розповідь Роман Акбаш супроводжував фотографією меморіальної дошки, постраждалої від вандалів:

Минуло п'ять років. Січень 2017. На фото: меморіальна дошка на будинку, де жила Ольга Джигурда.

Одне з «місць пам'яті»? Соромно неймовірно.