MCMC. Віртуальна навчальна лабораторія
Архітектура – символічне обличчя міста,
втілення соціальної пам'яті
Увага до архітектурного надбання міста – це спосіб осягнення історичного, соціального та культурного досвіду народу, шлях до усвідомлення суспільством наступності, спадковості традицій та культурних епох.

Новий 2017 рік ми зустріли з календарем, який підготувала Лілія Цемеринова. Зустріли з побажанням, щоб стіни рідного міста – і визначні споруди, і звичайні оселі – берегли тепло людських доль та розповідали й надалі дивовижні історії. Щоб усе було своєчасно і неодмінно мало продовження, як передбачене самою циклічною природою календаря!
Культурний спадок менонітів
Перебування менонітів на нашій землі – одна з дивовижних сторінок історії. Незвичайна архітектура споруд, розвиток промисловості, висока культура землеробства й тваринництва… Свого часу вони зробили дуже багато для економічного зростання краю. Однак архітектурний спадок менонітів – мабуть, найбільш «відчутний» і «очевидний» для сучасних запоріжців і гостей міста.

Поліна Король підготувала презентацію (2015) про історію менонітів у нашому краї та відлуння цієї культури в сьогоденні.
Катя Мільчева у своїй роботі (2014) розповідає про культурну, економічну, просвітницьку спадщину менонітів та її краєзнавчу цінність. Цікаво також про «сентиментальний, або ностальгійний, туризм».
Ганна Пудлик та Юлія Полоз у своєму проекті «Незвідане Запоріжжя» (2016) проводять відеоекскурсію місцями колишніх менонітських поселень, кадрами кінохронік та старих фото. Запрошую до перегляду!
Віталіна Бистрицька розповідає історію свого села в презентації та слайд-шоу «Німці-меноніти в Запорізькій області» (2014).
Знаходити інформацію ви можете в бібліотеках і архівах, в інтернет-ресурсах. Але найцікавіше – у розповідях людей, на екскурсіях, де ви відчуваєте живий емоційний зв'язок із місцем, розумієте, які багаті нашарування історичної пам'яті зберігає наше місто.

Екскурсію «Історія Верхньої Хортиці в сім'ях і долях менонітів» (червень 2018) проводить Віктор Олегович Пеннер, нащадок менонітів і найбільший знавець їхньої історії.
Конструктивізм: «пролетарська» естетика і практика «індустріального побуту» в архітектурному дискурсі Запоріжжя


Запоріжжя має унікальне архітектурне надбання в стилі конструктивізму, яке необхідно досліджувати й зберігати, пояснювати його історичну цінність мешканцям і гостям міста.

Конструктивізм – напрям авангардного мистецтва 1920–1930‑х років. Це було «мистецтво на службі у виробництва». Стрімко, протягом трьох років (1929–1932), у Запоріжжі зросло збудоване Соцмісто. Архітектори проектували будинки «усуспільненого побуту», вільно експериментували, намагаючись створити новий життєвий простір для «ідеального суспільства». Тисячі будівельників працювали, підганяючи час.
Саме так, як звучало у Володимира Маяковського:
Сильней, коммуна,
бей, моя,
пусть вымрет
быт-урод!
Впе-
ред,
вре-
мя!
Вре-
мя,
вперед!

Ось який вигляд сьогодні мають найвідоміші будівлі Соцміста (Шостого селища) в Запоріжжі.
У роботі Альони Воробйової, Олени Русінової, Даші Сімутіної «Діалог з містом. Шосте селище» (2015) ідеться про культурну цінність запорізького Соцміста, його сучасне відлуння та значущість – на світовому рівні!
Звучать коментарі фахівців: журналіста і краєзнавця Романа Акбаша, арт-консультанта галереї «Lenin» Наталії Лобач.
Романтика великого будівництва, мрії молодих архітекторів та їхні сміливі експерименти, діалог модернізму й класики, конструктивізму й сталінського ампіру в цілісному дискурсі архітектури Соцміста – про це розповідає Наталія Лобач, менеджерка Арт-резиденції «Конструктивізм» та галереї Barannik, – у розмові (2017) з нашою магістранткою Катериною Майбородою. Пізнавальний матеріал «Сталінський експеримент: гуляємо Соцмістом – найбільшим музеєм Запоріжжя» Катя підготувала для сайту міста Запоріжжя 061.ua. Запам'ятаються й талановиті фото, зроблені В'ячеславом Чиженком.
Це певна система розташування будівель, певний механізм Соцміста, у якому людина потрапляла до садочка, потім до школи, потім за необхідності до лікарні – і на роботу. Тобто всюди вона рухалася за якимось маршрутом – це був великий «завод»... – розповідає Наталія Лобач.
Мар'яна Терещенко в розмові (2012) з Юрієм Баранником, директором арт-галереї «Lenin», обговорює значення Запоріжжя як центру світової архітектурної спадщини 1920–1930‑х років у стилі конструктивізму, а також перспективи створення в нашому місті музею просто неба.

«До нас у галерею приїздили архітектори з Німеччини, Франції… – розповідає директор. – Вони говорили, що вивчали конструктивізм на прикладі Запоріжжя. «Шосте селище», проспект Металургів подаються викладачами в архітектурних академіях в обов'язковій програмі. Вони є в усіх енциклопедіях. Усі архітектори світу знають «Шосте селище», а деякі запоріжці не знають. «Шосте селище», за словами Юрія Баранника, чекає на свою чергу у визнанні ЮНЕСКО».

Про історико-культурну цінність експериментальної післяжовтневої естетики, про сучасний проект створення музею конструктивізму в одному з парків Запоріжжя та потенціал цього проекту для культурного й туристичного розвитку міста читаймо докладніше в інтерв'ю для газети «Запорозька Січ» «Будет ли в Запорожье музей конструктивизма под открытым небом?».
Дискурс «сталінської архітектури»
На початку 1930‑х років відбувається перехід від суворої та аскетичної парадигми конструктивізму до нового архітектурного стилю – «сталінського ампіру». Сталінський неокласицизм відзначався ідеологічністю та монументалізмом. При цьому пишні форми тоталітарного бароко, палацова естетика, архітектурна розкіш і надлишковість стали вважатися цілком «пролетарськими»!

Олександра Павлова у своїй презентації (2015) зосереджує увагу на засобах впливу «сталінської архітектури» на людину, метафоричності архітектури та іконізації радянських міфологем в архітектурному оздобленні. Розглядає особливе ритуальне призначення «сталінського ампіру» та його роль провідника партійної ідеології.
Отже, дослідники зазначають, що архітектура періоду тоталітаризму була спрямована на те, щоб мінімізувати роль простої людини в радянській державі. Вагомість і розкіш будівель тяжіла над людиною, робила її непомітною й далеко не такою значущою, як монументальні будівлі.

Однак варто подумати, де ж більшою мірою була знеособлена людина – в комунікаційному середовищі «сталінського ампіру», з його могутністю, величчю та фундаменталістською естетикою? Чи пізніше, в типових «хрущовських» будинках – утіленні негативної естетики та відвертого соціального мінімалізму людських потреб?
Запорізькі вежі
Особливою любов'ю запоріжців оточені вежі, виконані в стилі арт-деко. Їхня аристократична стриманість, витонченість і стрункість увиразнюють архітектурне багатство міста.
Кожна з них зберігає неповторну історію свого життя, акцентує перспективу й ритм вулиці, організовує навколо себе міський простір, надаючи йому більше світла, піднесеності й поетичності.

Наші студенти дізналися та розповідають багато цікавих фактів про міські вежі:
  • про те, як вирівнювали «Пізанську» вежу на перехресті проспектів Соборного та Металургів і як на ній пізніше з'явився бельведер;
  • про те, що будинок із вежею на перетині вулиці Перемоги та бульвару Шевченка свого часу зводили полонені німці. І хоч тепер не дозволено вибиратися на цю вежу, але «з неї, з цього бельведеру, видно велику територію Запорізької області мало не до Енергодару»;
  • про «будинок Коксохіму» – ключову споруду всього Соцміста. Про те, як важко було після війни знайти 250 тонн металу для каркасу 47‑метрової вежі. І про ромашку любові, що колись була на ній…
  • про вежу на проспекті Моторобудівників – серце Шевченківського району;
  • про найближчі до Дніпрогесу вежі на початку Соборного проспекту – «ворота міста», – які так і не дочекалися своєї окраси-завершення…

Про їхній туристичний і рекреаційний потенціал для майбутнього.
Про архітекторів веж і мешканців цих будинків, історії, реальні й містичні, таємниці, любов і трепетні почуття людей…

І ще – кілька фотографій, які стали здобутком наших студентів.
Доля окремих споруд


Наші студенти підготували дослідження про історію церков Олександрівська – Запоріжжя, історію будинків Лещинського і Мінаєва, будівель театру Магара та обласної філармонії, цирку та Славутич-Арени… Особлива увага – до історії будівництва та повоєнного відновлення Дніпрогесу. А також до однієї з найбільш незвичайних споруд міста – знаменитого Круглого будинку.
Найважливіше те, що студенти і випускники журфаку ЗНУ переймаються долею цих споруд, прагнуть допомогти їх збереженню. Так, значний відгук запоріжців мала публікація нашого випускника Геннадія Матвієнка «Некультурное наследие – как уничтожают архитектуру Запорожья» в інтернет-виданні «Вся Власть» (серпень 2016) – про архітектурну цінність будинку № 228 на проспекті Соборному, про ганебне руйнування частини його фасаду заповзятливим власником та пошук шляхів протидії такому новітньому варварству.
Олена Олександрівна Семенець
доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії комунікації, реклами та зв'язків із громадськістю.
Факультет журналістики Запорізького національного університету
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website